Суб’єктивних ознак складу злочину

Суб’єкт злочину – це особа, яка вчиняє злочин. Відповідно до ст. 18 КК України «суб’єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до цього Кодексу може наставати кримінальна відповідальність» [2].

Тому юридичні особи (підприємства, організації, установи, політичні партії, громадські організації і т.д.) не можуть бути суб’єктами злочинів. Неприпустимою є колективна відповідальність за вчинені окремими особами злочини.

Відповідно до ст. 19 КК України суб’єктом може бути тільки осудна особа, тобто така, яка під час вчинення передбаченого кодексом діяння, могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. Тому особа, яка під час вчинення суспільне небезпечного Суб’єктивних ознак складу злочину діяння перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки (ч. 2 ст. 19 КК України), не підлягає кримінальній відповідальності.

П. вчинив суспільно небезпечні діяння, перебуваючи у стані неосудності, викликаному розладом душевної діяльності. Рішення суду про стягнення з П. матеріальної та моральної шкоди є неправильним, оскільки суперечить чинному законодавству.

Постановою Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 4 лютого 1999р. щодо П. застосовано примусові заходи медичного характеру у виді примусового лікування в умовах психіатричної лікарні із суровим наглядом та постановлено стягнути з нього Суб’єктивних ознак складу злочину на користь потерпілої М.Н. на відшкодування матеріальної та моральної шкоди відповідно 5 тис. 600 грн. і 25 тис. грн. У касаційному порядку обласним судом справа не розглядалася.

Суд визнав доведеним, що П., перебуваючи в стані неосудності, вчинив такі небезпечні діяння.

23 червня 1998 р. приблизно о 19-й годині П. з метою заволодіння грошима малолітнього М.К. (сина М.Н.) заманив його в підвальне приміщення будинку і видурив у нього 10 грн., після чого штовхнув хлопчика на бетонну підлогу. Коли М.К. спробував утекти, П. накинув йому на шию кабельний провід і задушив.

Заступник прокурора Дніпропетровської області у клопотання про перегляд справи в Суб’єктивних ознак складу злочину порядку виключного провадження порушив питання про скасування судового рішення в частині вирішення цивільного позову.

Перевіривши справу та обговоривши наведені у клопотанні та поданні доводи, судді судових палат Верховного суду України визнали, що клопотання частково підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи, суд дійшов правильного висновку про те, що П. вчинив суспільно небезпечні діяння щодо М.К., перебуваючи у стані неосудності, викликаному розладом душевної діяльності. Однак при розгляді цивільного позову суд не врахував вимог чинного законодавства.

Відповідно до статей 440 і 440 Цивільного кодексу України матеріальна і моральна шкода підлягає відшкодування особою, яка заподіяла, за умови, що ця шкода була заподіяна з вини даної Суб’єктивних ознак складу злочину особи.

Згідно зі ст. 449 Цивільного кодексу України громадянин, який заподіяв шкоду в такому стані, коли не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними, не відповідає за заподіяну шкоду.



Крім того, кримінально-процесуальним законодавством при вирішенні питань про застосування примусових заходів медичного характеру до осіб, визнаних неосудними, не передбачено розгляд цивільного позову про відшкодування цими особами заподіяної шкоди.

Таким чином, як правильно зазначено у клопотанні, рішення суду про стягнення з П. матеріальної і моральної шкоди є неправильним, оскільки суперечить чинному законодавству.

Разом з тим посилання у клопотанні заступника прокурора на те, що відповідальність за заподіяну П. шкоду не повинен Суб’єктивних ознак складу злочину нести ніхто, зроблено передчасно, адже це питання при розгляді цивільного позову не досліджувалося.

Ухвалою спільного засідання суддів судової палати з кримінальних справ і військової палати Верховного Суду України клопотання заступника прокурора Дніпропетровської області задоволено частково – постанову суду щодо П. у частині вирішення цивільного позову про відшкодування матеріальної і моральної шкоди скасовано, а справу в цій частині направлено на новий судовий розгляд у порядку цивільного судочинства. При цьому зазначено, що під час нового суду необхідно з’ясувати, чи не повинні нести відповідальність за шкоду, яку П. заподіяв М.Н., інші особи, та вирішити справу відповідно до чинного законодавства [8, с. 72 ].

У Суб’єктивних ознак складу злочину частині 1 ст. 22 КК України встановлюється, що кримінальна відповідальність за загальним правилом настає з шістнадцяти років, а за окремі злочини, вичерпний перелік яких передбачений у ч. 2 ст. 22 (наприклад, вбивство, розбій, зґвалтування), відповідальність встановлюється з чотирнадцяти років [2].

Суб’єктивна сторона – це внутрішня сторона злочину, бо вона включає ті психічні процеси, що характеризують свідомість і волю особи в момент вчинення злочину. Ознаками суб’єктивної сторони, як елементу складу, є вина, мотив і мета злочину. Обов’язковою (необхідною) основною ознакою суб’єктивної сторони будь-якого складу злочину є вина особи. Відповідно до ст. 23 КК України виною є «психічне ставлення особи до вчинюваної Суб’єктивних ознак складу злочину дії чи бездіяльності, передбаченої цим Кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності» [2].

При відсутності вини особи немає і складу злочину, навіть якщо в результаті її дії (бездіяльності) настали передбачені законом суспільне небезпечні наслідки. У цьому положенні відображається найважливіший принцип – принцип суб’єктивного ставлення, закріплений у ст. 62 Конституції України [1].

Стаття 24 КК України передбачає умисел і його види – прямий і непрямий. При прямому умислі особа усвідомлювала суспільне небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільне небезпечні наслідки і бажала їх настання. При непрямому умислі особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії чи бездіяльності), передбачала Суб’єктивних ознак складу злочину його суспільне небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала настання цих наслідків.

Стаття 25 КК України передбачає необережність та її види: злочинну самовпевненість і злочинну недбалість.

Злочинна самовпевненість виражається в тому, що особа передбачала можливість настання суспільне небезпечних наслідків свого діяння (дії чи бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення.

Злочинна недбалість має місце там, де особа не передбачала можливості настання суспільне небезпечних наслідків, хоча повинна була і могла їх передбачати.

Кожний з розглянутих елементів складу має певну сукупність ознак. Залежно від їхньої ролі в характеристиці загального поняття складу ці ознаки поділяються на обов’язкові і факультативні. Обов Суб’єктивних ознак складу злочину’язкові – це ті ознаки, які притаманні будь-якому складу злочину, без яких взагалі немає складу злочину. Факультативними визнаються ті ознаки, що не є обов’язковими для всіх складів злочинів і в різних складах можуть відігравати різну роль. До таких ознак слід віднести час, місце, обстановку і спосіб вчинення злочину (характеризують об’єктивну сторону), мотив і мету (характеризують суб’єктивну сторону), а також ознаки спеціального суб’єкта злочину і деякі інші. Наведений поділ ознак складу на обов’язкові і факультативні має важливе значення, тому що він сприяє більш глибокому з’ясуванню складів окремих злочинів та їх відмежуванню від суміжних Суб’єктивних ознак складу злочину. Так, наприклад, відкритий спосіб викрадення майна при грабежі (ч. 1 ст. 186 КК України) є обов’язковою ознакою цього складу; а в п. 5 ч. 2 ст. 115 КК України спосіб, небезпечний для життя багатьох осіб, при вбивстві розглядається як кваліфікуюча ознака. Якщо розглянуті ознаки в статтях Особливої частини КК України не передбачені ні як обов’язкові, ні як кваліфікуючі, то вони на кваліфікацію злочину не впливають і можуть відігравати лише роль обтяжуючих або пом’якшуючих обставин, що враховуються при призначенні покарання (наприклад, п. 12 ст. 67 КК України передбачає як обтяжуючу обставину вчинення злочину загально небезпечним способом) [11, с. 41].

Суб’єктивні ознаки складу злочину являють собою єдність двох елементів Суб’єктивних ознак складу злочину – суб’єкта та суб’єктивної сторони. Відсутність хоча б одного з них веде до відсутності складу злочину.

Суб’єкт злочину можна визначити як фізичну осудну особу, яка досягла віку кримінальної відповідальності та вчинила злочин.

Суб’єктивна сторона злочину являє собою внутрішню сторону злочину, яка характеризує волю та свідомість особи при вчиненні злочину. Її основним елементом є вина, факультативними – мотив, мета, емоційний стан (проте трапляються випадки коли мотив і мета безпосередньо вказуються в статті закону і стають обов’язковими для доказування).


documentapuuydt.html
documentapuvfob.html
documentapuvmyj.html
documentapuvuir.html
documentapuwbsz.html
Документ Суб’єктивних ознак складу злочину